Друк

Самоосвіта педагога-дефектолога – як умова професійного розвитку

Сучасне суспільство вимагає від освіти неабиякого динамізму та оновлення. Рівень загальної та фахової підготовки педагогів навчальних закладів, навіть одразу ж після закінчення вищого навчального закла­ду, не відповідає вимогам сьогодення. Розбудова української освіти потребує  істотно нової системи роботи педагогів.

Удосконалення якості навчання і виховання в напряму залежить від рівня підготовки педагогів. Незаперечно, що цей рівень повинен постійно зростати, і в цьому випадку ефективність різнома­нітних курсів підвищення кваліфікації, семінарів і конференцій незначна без процесу самоосвіти педагога. Це потреба творчої й відповідальної людини будь-якої професії, тим паче професії з підвищеною моральною і соціальною відповідальністю, якою є професія педагога, що виховує і навчає дитину з особливими освітніми потребами.

Педагогічна професія  потребує постійного самовдосконалення, саморозвитку як професійних, так і особистих якостей. Для оволодіння педагогічною професією самих знань, умінь і навичок недостатньо, потрібні ще й професійні здібності, наявність яких прискорює процес професійної підготовки і слугує надійним фундаментом педагогічної майстерності. 

Професійний розвиток і самовдосконалення педагога в принципі неможливе, якщо він сам не бачить проблеми в загальнопедагогічних знаннях, недостатність свого педагогічного інструментарію. Починаючи роботу по самоосвіті, педагог повинен мати аналіз своєї роботи за певний час, об'єктивну оцінку і рекомендації колег по покращенню своєї діяльності. Досвід педагогів, які досягли певних позитивних результатів в професійній діяльності шляхом систематичної роботи над собою, свідчить про те, що роботу по самовдосконаленню треба починати з поглибленого аналізу особистої педагогічної практики, з виявлення причин успіху та невдач. Аналізуючи результати і процес особистої діяльності, педагог здійснює рефлексію, без яної нема розу­міння освітнього процесу, нема поступального руху до педагогічної майстерності.  Провідним компонентом професійного розвитку педа­гога є самоосвіта, під якою ми розуміємо "цілеспрямовану, визначеним способом здійснювану пізнавальну діяльність педагога з оволодіння загальнолюдським досвідом, методо­логічними та спеціальними знаннями, професійними вмін­нями і навичками, необхідними для удосконалення педагогічного процесу". Якпроцес оволодіння знаннями вона тісно пов'язана з самовихованням і є її складовою частиною. 

Поза самоосвітою та саморозвитком ідея особистісного та професійного розвитку педагога нездійсненна. Соціологи стверджують, що перспективою розвитку суспільства є трансформація діяльності в самодіяльність (загальносоціологічний закон), розвиток в са­морозвиток, освіта в самоосвіту. Самоосвіта пізнавальна діяльність, це діяльність яка:

- здійснюється добровільно;

- керується самим педагогом;

- необхідна для вдосконалення якихось якостей людини, і сама людина це усвідомлює.

Існують різномантні підходи до класифікації стадій професійного росту педагога. Виділяються три стадії: стадія “виживання” – на першому році роботи в навчальному закладі, стадія адаптації і активного засвоєння методичних рекомендацій – 2-5 років роботи, і стадія зрілості, яка настає через 6-8 років та характеризує прагнення переосмислення свого педагогічного дос­віду, бажання самостійних педагогічних досліджень. Кожному з цих етапів притаманні специфічні інтереси педагога. Так, перший етап відзначений особистими професійними проблемами. Формується уявлення про себе як професіонала, виникає гостра необхідність розібратися в собі як фахівцеві. Другий етап характеризується увагою педагога до своїх професійних дій. Третій етап характеризується творчими потребами. Уявлення про себе і педагогічну діяльність потребує узагальнення й аналізу.

Базова програма розвитку дитини звертає увагу на педагога нової формації, духовно розвинуту, творчу особистість, яка володіє здатністю до рефлексії, професійними навичками; педагогічним даром і прагненням до нового, мотивацією до подальшого росту і розвитку своєї особистості.

При удосконаленні майстерності і розвитку компетентності перед педагогом постає цілий ряд завдань як особистого, так і професійного розвитку. При цьому рівні особистого, морального й інтелектуального розвитку суттєво обумовлюють успішність професійно-педагогічної діяльності. Уяляється, що необхідною умовою освіти і самоосвіти педагога є взаємозв'язок особистого і професійного розвитку.

Педагог лише до тих пір здатний насправді виховувати і навчати, допоки сам працює над своїм особистим вихованням і навчанням. Якщо він не навчається, не читає, не слідкує за науковими досягненнями в своїй області і не впроваджує їх у практику, мало сказати що він відстає: він тягне назад, утруднює вирішення задач, поставлених перед навчальним закладом, іхоче не хоче, чи­нить опір загальному руху педагогічного колективу. Перегукуючись з “вчителем російських вчителів” – К.Д. Ушинським, який стверджував, що вчитель живе до тих пір, поки вчиться, один із видатних вчених сучасності, академік Д.С. Лихачов, звертаючись до молоді, писав: "Вчитися треба завжди. До кінця життя не тільки вчили, але і вчилися усі видатні вчені. Перестанеш вчитися – не зможеш і вчити. Бо знання все зростають і ускладнюються". Саме життя відзначило проблему безперервної освіти як найбільш актуальну.

У цілому в основу професійної самоосвіти педагога повинні бути покладені системний, особистісно-орієнтований, діяльний, індивідуально-творчий підходи, які дозволяють подолати обмеженість, всілякі труднощі.