Друк

Робота з батьками, які мають дітей з синдромом аутизму

Однією з причин слабкості уваги є неповноцінність нервових процесів. У дітей з порушеннями уваги та руховою розгальмованістю, як правило ознаки неуважності проявляється в поведінці. Висока рухова активність, що досягає ступеня розгальмованості, порушує розвиток дитини. Також спостерігаються труднощі з концентрацією і тривалістю уваги, її фокусуванням та утриманням.

Поведінка дитини характеризується загальним руховим занепокоєнням, непосидючістю, багатьма зайвими рухами, недостатньою цілеспрямова­ністю,   імпульсивністю вчинків, підвищеним збудженням. Найчастіше виникають проблеми в засвоєні шкільних навичок читання, рахунку, письма.

Важливо зрозуміти, що діти самостійно не обирали для себе роздратованість, замкнутість, істеричність, плаксивість, агресивність тощо, як модель поведінки. Подібно до того, як сама дитина не обирає для себе знижену здатність до читання або музики. Такі діти просто від­стають від норми в розвитку навичок адаптивності та самоконтролю. Як наслідок - тради­ційне пояснення роздратованості, вибуховості й неслухняності дітей наприклад таке: «він не робить цього тому, щоб привернути увагу до себе», «він просто хоче наполягти на своєму», або «коли йому щось потрібне, він може пово­дити себе чудово» – не мають нічого спільного з дійсністю. Є велика різниця між поглядом на вибухову поведінку, як на результат відста­вання в розвитку, й звинуваченням дитини у навмисній, обміркованій й цілеспрямованій по­ганій поведінці. Пояснення причин поведінки дитини, зокрема, на нашу думку, пов'язане з методами, якими ви намагаєтеся змінити цю поведінку. Іншими словами, стратегія вихован­ня залежить від вашого пояснення.

Якщо ви пояснюєте поведінку своєї дитини і як цілеспрямовану, навмисну й обмірковану, то вішаєте ярлики: «скандаліст», «впертий», «вимагач» тощо. Тоді в своєму вихованні ви будите користуватися стратегією, яка вимагає слухняності й втлумачування дитині «хто в домі господар» – це стане вашим способом розв'язання проблеми. Але досить  швидко з'ясується, що стратегія не дає бажаного ре­зультату.

Доцільно добре знати й використовувати також класичні підходи у розв'язанні проблем з поведінкою, а саме: 

- завжди оголошуйте розпорядок дня і перелік обов'язків;       

- привертайте увагу дітей до змін у розпорядку дня;    

- проводьте регулярні заняття у визначений час;           

- створюйте альтернативні затишні робочі місця і за необхідності використовуйте їх;      

- робіть регулярні перерви у заняттях (обумовлені заздалегіть);         

- проводьте заняття з використанням комп'ютерів;

- учіть дітей організовувати свою роботу;

- супроводжуйте словесні вказівки наочними або письмовими інструкціями;

- максимально зменшуйте кількість деталь­них словесних указівок.   

Якщо ж не спрацьовують загальноприйняті методи корекції, є сенс поміркувати над альтернативним поясненням. Ваша дитина вже розуміє, що треба поводитись добре, а  її постійні скандали та істерики – це своєрідна затримка в розвитку адаптивності й і самоконтролю. З цієї точки зору вимоги до слухняності, мотивація  гарної  поведінки й пояснення дитині «хто в домі господар» – не спрацьовують і можуть призвести до негативного результату.

Оскільки дитина чудово розуміє «хто головний», але потребує допомоги в тому,  щоб поводитися добре, треба змінити свою точку зору на поведінку. У дитини виникла проблема – в неї немає певних навичок, необхідних для формування правильної поведінки. Для того, щоб зрозуміти чого ж насправді не ви­стачає дитині, треба чітко розуміти що від­бувається, коли поведінка дитини є неадек­ватною.

Проблеми – це ситуації, або події що ви­кликають негативну реакцію в дитини і як наслідок – погану поведінку. Дехто вважає, що вибух дитячих емоцій непередбачуваний й виникає на рівному місці, але це не так. У таких дітей потрібно  виправляти не  зо­внішню форму поведінки, а внутрішню: до­помогти виправити затримку в розвитку на­вичок, необхідних для правильної поведінки. Ключовим питанням у розв'язанні проблем є індивідуальний підхід до методу, який під­ходить саме цій дитині.

Існує стандартний підхід до проблем по­ведінки (якщо ви вважаєте, що поганій по­ведінці можна «навчитися»).

В результаті ця методика призводить до ще більш інтенсивних негативних проявів емоцій і поведінки, та призводить до погіршення стосунків з дитиною. Чому? Тому що метод «заохочення та покарання» не допомагає оволодіти навичками адаптивності й емоційного самоконтролю. Адже батьки, використовуючи  такий  підхід  до  дитини, стають також не адаптивними (так як небачать проблеми дитини, й своєю наполегливістю на виконання вимог, ще більше загострюють проблему для дитини).   Прикладом є формула:

Не адаптивність батьків + не адаптивність дитини = реакція

В результаті дитина нічому не навчиться, адже батьки з нею борються й вимагають від  неї більшої адаптивності. Звичайний процес «переучування» з поганої поведінки на гарну складається з таких етапів:

• підвищена увага та доброзичливість (щоб знизити потребу дитини до привернення до себе уваги небажаними способами);

• навчання батьків чіткому вираженню вимог, та як зменшити їх кількість;

• навчання дитини, що виконання усіх батьківських вимог, повинно, бути для неї обов'язковим й негайним, тому що батьки не будуть повторювати Одну й ту саму вимогу більш одного двох разів;

• система обліку, яка фіксує виконання дитиною конкретних вимог батьків, чи інших завдань (чистити зуби, збиратися до школи, і виконувати домашні завдання та ін.);

• система позитивних та негативних на слідків, залежно від того, як веде себе дитина;

• жорстке відношення до скандалів, істерик, щоб показати дитині, що цим вона не змусить поступатися батьків від своїх вимог.

Такі методи є узагальненим стандартним підходом правильного виховання.

Але якщо дитина має  затримку в розвитку навичок адаптивності та самокон­тролю, треба передусім розібратися у при­чинах відставання й допомогти дитині оволодіти недостатніми, для неї навичка­ми. Замість цього найчастіше використовується система «наслідків». Це біда, адже система наслідків спрацьовує лише в двох випадках:

- як засіб навчання простим істинам (не можна лаятись, вступати в бійку, створювати істерику);

- як засіб мотивації бажаної поведінки.

Дитина знає наслідки своєї поведінки, але на жаль це не спрацьовує. Тому потрібно щось інше. Традиційні виховні методики й мотива­ційні програми швидше за все не відповіда­ють потребам таких дітей. Найчастіше вашій дитині потрібен інший підхід, такий, який би навчив її та батьків розуміти один одного. Для цього необхідно закласти фундамент спільної праці, яку потрібно. буде виконати.

По-перше, важливо, щоб усі дорослі, які ото­чують дитину чітко й ясно розуміли її пробле­ми, знаходилися з нею «на одній хвилі». Краще мати на своєму боці хоча б кількох людей, які з розумінням ставляться до вашої дити­ни, ніж зовсім нікого. Треба поставити собі за мету залучити якомога більше соратників. По-друге, потрібно на деякий час відмовити­ся від деяких вимог перед дитиною. Дитина вже продемонструвала свою неспроможність правильно реагувати на всі подразники, які знаходяться в полі її зору. Якщо вилучити де­кілька непотрібних подразників, то загальний рівень роздратованості знизиться, і дитина буде спокійніше реагувати на вимоги. Тож не потрібно у розв'язанні проблем вважати себе «слабшим» за дитину, якщо ви будете вчитися приймати рішення разом. По-третє, батькам потрібно визнати той факт, що їх дитина особлива, не така як інші. Мрії були про слухняну, спокійну дитину, але їх дитина зовсім інша.

Приступи роздратованості, вибухи гніву тощо, насправді, досить передбачувані. Якщо зрозуміти причину й усунути її, то проблема зникне. Не буде подразника – не буде поганої поведінки.